Правосуддя: філософське та теоретичне осмислення: колективна монографія (Fb2)
12 знову. В камері ч. А вранці, як вони всі ходили «на оправку», в камері систематично кожного разу роблено пильний обшук. Мріючи про дванадцяту камеру або про якусь їй подібну, Андрій вирішив обдурити всіх, що так за ним пильнують в камері й поза камерою. Але для того треба мати бодай малесенький шматочок заліза або гострого скла… Так що обіцяний «останній етап» може скоро й несподівано прийти, бо не треба чекати нічийого повернення з відпустки. І в словах московита, сучасника нашого героя, про те, що «Гетман Петро был муж зело красен собою… Навіть те, чого вам не слід було бачити. Серед небагатьох публікацій пострадянського періоду, в яких ці зв’язки висвітлюються, слід відзначити насамперед праці П. 23. Джордж Кеннан: «Я думаю, що ми маємо бути обережними, осуджуючи їх, тому що нам слід пам’ятати, site що російські війська ввійшли до центру Європи за цілковитої нашої згоди». Не було сумніву, що Катрин підпис тут опинився примусово і в жахливих обставинах: або ж її змусили ще до божевілля розписатися на чистім аркуші паперу, а тоді вже решту підтасували; або ж її змусили вже божевільну розписатися під цією писаниною мерзотні В те, що написано, він не вникав і не цікавився. Мелькали знайомі фрази і формули, «контрреволюція», «агітація», «організація», «шпигунство» – словом, все те, що написав і Сергєєв тоді в своєму знаменитому протоколі, web site якого Айдрій не підписав.
Він боявся за свій розум, для якого це буде занадто й він може урватися, як перетягнутий трос… Ну, як? Що ви надумали? Сидячи поруч із нею на кухні, Микола прислухався до того далекого дня, чув, як жебонить крихітна річечка (тепер її вже немає) і як шелестить гладеньке плаття, таке гладесеньке, що втікає з-під пальців. Потім слідчий показував ще свідчення того самого «Жгута», але вже друковані на машинці, кілька сторінок, піднісши до Андрія знову течку… Нарешті слідчий показав бідолашному Андрієві ще кілька списаних сторінок, розкривши течку десь посередині… Ні, це неможливо, тут не можливо здійснити Андрієві свого задуму. Чи вона збожеволіла до підписання цих «добровільних свідчень» і тоді це є доказом, що чекає Україну екстрасенси на 2023 рік вона не підписувала нічого. Ґ. Радбрух відзначає, що буде далі з Україною 2023 позитивістська абсолютизація закону («закон є закон», «наказ є наказ») призвела до ототожнення права і сили, обеззброїла всіх (включаючи юристів) перед злочинними й свавільними законами. Навіть не те що цвяшка не могло бути, а й десятисантиметрової нитки, навіть костяного, а не тільки металевого, гудзика, який би можна було загострити.
Андрій все думав і думав, шукаючи способу, який би його вирятував з чорної пустелі, з нестерпної туги. Та хоч би й водили, то в тім знанім прогулянковім «балагані» нічого не можна знайти. Та невже? Хто? – не вірив Ашот. Андрій ніяк не міг збагнути, для чого слідчий дав Миколиного листа? А тому Андрій не ловить провокатора, а лиш дивиться на його лисяче личко та на кадичок, що так запопадливо ворушиться назустріч слідчому… А мо’, так складеться, що чекає Україну екстрасенси на 2023 рік й сам вирветься з неволі, хоч дяки невтомно його застерігали: візьмеш ноги в руки – то знай: стрільці доженуть і на місці порішать. Гетьман Самойлович, – далі ділився дяк таємницею, – невтомно нас застерігає: Дорошенка не можна в Україну повертати. Петра Дорошенка в поемі названо старим. Але навіщо йому слідчий його дав? Відправляючи Андрія «до камери», слідчий радив йому подумати. Андрій нічого не чув, йому потемнів увесь світ. Йому було б легше, аби він малого справді привіз сюди на лікування, а так не полишало якесь відчуття скореності, печаль гнаного блукальця – на своїй землі, але проклятого блукальця, і печаль ця у ньому росла й гострішала, передавалася, мабуть, і Петрусеві, бо чого ж його пальчики так вп’ялися йому в руку.
А там, нагорі, видно, передбачили його намір і поставили в такі умови, в яких він нічого не міг заподіяти собі. З мукою думав над тим, при яких обставинах вона збожеволіла, намагався угадати це серцем. Цей «наказ» є своєрідною «відповіддю» на питання: «як себе мати» у відповідних обставинах? Спав він завжди «як убитий», і його довго не могли розбудити «на повєрку», – лежачи із заплющеними очима, Андрій давав штовхати себе під боки та сіпати за сорочку камерним «опікунам» а то й черговому корпусу по кілька разів. «Мої добровільні свідчення», а за цим ішло списаних тим самим незнайомим почерком кілька сторінок. До цих сторінок Андрій приник очима… Андрій повернув листочок назад. Мовчав і дивився на списаний листочок… Андрій дивився на сторінки, але не читав уже тієї мерзості, – очі його запливли туманом. Андрій мав щастя! Його не повернули вже до камери з шістьма обсерваторами, а відправили назад, https://academy.nitda.gov.ng на Холодну гору. Знаходити щастя в щоденних дрібницях і в нав’язливих знегодах Києва: у загазованості повітря, у бруді на вулицях і натовпах у метро, kamilcatering.com у неприкаяній політиці і невизначеній економіці, у перекурах на кухні й зустрічах із Вадіком з метою переглянути чергове езотеричне відео на Ютубі.
