Мальви. Орда (Fb2)
Але ж не тільки я дивився і мовчав, багато таких, і всі повинні заговорити. Орлик пильно дивився у вічі суперникові, владно поклав долоню на інкрустовану перламутрову шкатулку із гетьманською печаткою, що стояла на столику в головах покійника, другою закрив гетьманові очі й звелів Войнаровському споряджати похорон. Єдине, що напевно вирізняє «справжнього» вче- ного, це внутрішня мотивація (Г.Сковорода сказав би «сродність») у поєд- нанні з цілеспрямованістю та масштабом особистості. Ляк огортав його, зупиняв, та він ішов, бо знав, що це виття лунатиме в його душі доти, поки він не розірве свого зв’язку з полковником Носом, доки не вб’є його. Та не людина була вона, https://acformacao.com/blog/index.php?entryid=1114 лише людською гідністю, що прийшла до ченця в келію, щоб він пригадав собі цю людську вартість і, наближаючись, дотикаючись, втішаючись, відчував повсякчас, що не вартий тієї гідності. Надто знайоме воно було: лунало в пам’яті ще відтоді, як на глухівському майдані змусив його цар виголосити анатему Мазепі; інакше слово прокричав Єпіфаній, та згубилося воно у зловтішному реві вовкулак, і каяття не було прийняте Богом – з новим злочином у душі подався тоді Єпіфаній вслід за Мазепою, щоб вчинити ще один, і другий, і безліч, бо злочин за злочином тягнеться…
Він стояв по коліна вкопаний у землю, та надсадився і витягнув з тягучої трясовини одну і другу ногу, а тоді ще раз теленькнув дзвоник, і Єпіфаній побачив біля дзвіниці людський гурт. Хто вбив, який безжалісний мисливець нечутно стрілу пустив чи кулю; Єпіфаній збіг на берег озерця, підняв лебедя, легкого, мов пух, і побачив, що це тільки лебединий кожушок, який скидає валькірія, коли хоче скупатися. Заховав під рясу кожушок, бо добре знав, як можна спіймати небесну діву, тільки-но написав про це, і квапно подався стежкою догори. Тож як мудрий знахар, що голкою проколює вмерлому груди і, дотикаючись вістрям до серця, примушує його забитися, він почав розповідати те, що знав від прочан і від утікачів з Батурина, чудом уцілілих. О ні, духовпророчества на 2023 год для Украины потвора не може кохати від самого лише усвідомлення, що вона кохання не варта. Відчував, що знаходить у писанні розраду, і творення заспокоює його розтерзану душу. Цим він нагадує Антуана Роканте- на з роману Ж.-П.Сартра «Нудота», якби не віра в те, що любов його врятує. Це не означає, що поява науковця в системі персонажів обов’язково передбачала виробничий формат взаємин, неодмінний конфлікт консерваторів з новаторами і т. п., але суспіль- ний статус ученого, його соціокультурна роль розумілися у невід’ємному зв’язку з виробничим комплексом, ідеологічним протистоянням, соціаліс- тичним будівництвом тощо, і навіть у найкращих нешаблонних творах укра- їнських прозаїків виробнича проблема тою чи іншою мірою присутня, при- міром, у кіноповісті О.Довженка «Мічурін» – це виведення морозостійких сортів персика, у романі Ю.Мушкетика «Біла тінь» – проблема фотосинтезу, головний герой роману П.Загребельного «Розгін», академік Карналь, керує заводом з виробництва ЕОМ, у Ю.Щербака («Причини і наслідки») – бороть- ба зі сказом.
ХХ ст. Головний герой «Розгону» цікавився функціями Буля, адже сучасна математизована логіка моделювання логічних машин спирається на праці цього вченого. Діва Лебедиця мовчки сиділа на прічі, прикривши лоно й перса рядниною, і дивилася на Єпіфанія, ніби з потойбіччя, де все вже відоме і немає загадок, і від того, що знає все, їй тоскно, бо хотіла б на щось чекати, чогось сподіватися, перед невідомим тривожитися, боятися, вгадувати невідоме снами й ворожбою – як усі люди. Вона підвелася з прічі й подалася до виходу; Єпіфаній пішов за нею, і довго йшли вони, продираючись крізь густі переліски, спускалися з круч, лягали у буйні трави: Єпіфаній жадав її безупину, намагаючись забрати від неї крихту гідності собі, та тільки жаби довкруж квакали, коли він, зморюючись, падав ниць до землі, розуміючи, що ніколи не вгасить своєї жаги з Лебедицею, бо її гідність породжує безупинну спрагу пізнання гідності, яку він утратив. Вона його називала Петриком, а він її – Гапочкою. Якось в кінці того ж 1828 року він складе «донжуанський список» (до речі, вельми скромний) тих своїх любок-голубок, пророчества на 2023 год для Украины якими до того захоплювався (деякими ж особливо). Духовний покруч стає хіба що ґвалтівником – він наперед мстить жінці за те, що вона доконче знепророчества на 2023 год для Украинывидить його, пізнавши. То скільки Божого могло залишитпрогнозы и пророчества от сильнейших экстрасенсов Украиныся в моєму серці по тому, як іґумен Ніколае розповів мені, що у Софіївському соборі за десять днів по Полтаві Феофан оголосив прокляття своєму покровителеві й похвалу Антихристові?
Учив мене філософії мудрий професор Тимотей Вергун, богословія – отець Антоній Простибог, а піїтику й риторику викладав сам Феофан Прокопович, апологет Мазепи… Якби-то я народився зі славою і талантом Мазепи! » Генеральний писар утямив, що Єпіфаній винен у смерті гетьмана, тож першою думкою було допитати попа на тортурах про його спілку зі зрадником Носом, але мав Єпіфаній вигляд неосудного, а таких допитувати не дозволяло козацьке право. Полковнику, послухай, що скажу тобі, – підступив Єпіфаній кроком ближче. Горішня губа сіпалася, оголюючи рідкі кливаки, кінчики гострих вусиків лоскотали масивні ніздрі, роздуті, мов у хижого звіра, що чує здобич. Та знаю, що однако привертають до себе увагу потвора і красень, харциз і доброчинець. Не прийшло просвітління, не зморило до решти й страждання: Лебедиця прийде на порятунок або свято. Він вірив: доки мислить – залишається вільним або принаймні гідним волі. Він уже перестав в’їдливо дорікати своїм співгромадянам, насолоджувався відпочинком і домашнім затишком. На протяжении многих столетий люди стремились познать таинственные явления и хоть немного заглянуть в будущее. Вирослі з карликів люди круто повернули з берега Неви на південь, і провадила їх в Україну жона генерального осавула Гамалії. Дорошенко виклав по пунктах свої вимоги: хоч цар і дав йому двір, але невідомо, чи у власність, чи в тимчасове користування, і він, Дорошенко, не відає, чи йому до скону літ доведеться в Москві жити, чи цар відпустить його в Україну.
